Ми рідко збираємось разом,
аби пом'янути Тебе...
Кожен згадує Тебе молитвою
осібно -
у закапелку своєї душі,
на виболеному дні серця
чи у церковці перед образом Христа,
запалюючи тоненьку воскову свічку.
Може, така пам'ять Тобі цінніша
за будь-яку іншу,
бо Ти й сам не любив бучності забав,
обираючи самітність спілкування
з лісом, худібкою, домашньою працею,
не густою родиною...
Я не пам'ятаю Тебе весільним гостем,
не пам'ятаю завсідником бучних забав,
але добре пам'ятаю Тебе
самітним косарем на розгонах соковитих трав,
зірким грибарем на незнаних ніким грибовищах,
вправним муляром на підйомі нових будівель,
читачем стареньких книг
у потріпаних палітурках -
отакого собі мудреця з окулярами на носі...
Але, попри оце відносне самітництво,
Тебе завжди любили люди.
Ти вмів з ними ладнати -
з тим, з ким ладнав,
і розминутися з тими,
з ким ладнати не годен би і сам Біг.
Не знаю, що з Твоєї натури
проросло у мені,
бо все таки там собі оселилося
забагато експресійности,
але, певно, що є в ній доброго -
то посіяне Твоєю наукою,
Твоєю батьківською любов'ю,
Твоєю гострою зіркістю,
що вміла виокремити зерно від полови.
Мені завжди не вистачатиме
тої науки у стрімині життя.
Мені завжди болітиме
така швидка розлука,
недоговорені слова,
недоспівані співанки,
непосаджені дерева і...
недіждані Тобою внуки від мене...
Бог схотів інакше, і Ти, певно,
нині з замахом вдосвіта вийшов
на Божі поля,
аби рівненько покласти пахучі ручки.
Мені здалось, що крізь сон
я чула свист Твоєї коси
і насвистування гуцульської співанки:
Білявино, я вродисі,
Білявино, вдайсі,
Аби з тебе й, білявино,
Ніхто не сміявсі...
Запалюю свічку перед образом Христа,
проказую молитву,
і навіть не втираю сльози,
хай собі течуть,
хай присолонюють біль пам'яти...
Хоча з роками
та пам'ять втрачає смак солоности,
лишаючи місце
тільки світлим моментам,
за які дякую Богови з цілого серця
за те, що вони були...
3.08.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955257
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2022
автор: Леся Геник