155 Біль.
⠀
Стільки болю навкруг -
⠀⠀неможливо без нього йти.
Нині навіть трирічки
⠀⠀повинні малі зрости -
Не кричати, не нити - "Дай",
⠀⠀а лягти й застигти...
Посміхаючись дулами,
⠀⠀жвалами стрекотять.
Саранчі металевої
⠀⠀о́рди в полях кишать,
Після себе лишають тільки
⠀⠀пустельні крихти...
⠀
Гореїди-жуки проникають
⠀⠀в оселі враз,
Прогризають, розтрощують
⠀⠀стіни ущент всякчас,
Меблі палять, які робились
⠀⠀іще до во́єн.
Стільки болю, що вже, як
⠀⠀пісок, на зубах скрипить,
Можна склеїти їм і міста,
⠀⠀і країни вмить.
Можна на ніч приймати його
⠀⠀й запивати болем...
⠀
Що страшніше від пекла? -
⠀⠀Скрізь пил, де була трава,
На залишених гойдалках
⠀⠀лялькина голова.
Ящик там обгорів, який
⠀⠀для виделок, ложок...
Стільки болю навкруг, що
⠀⠀тепер кожна тінь болить,
Перший крок робить лиш
⠀⠀починаючий інвалід,
Він би мовив - За що мене?,
⠀⠀та іще не може. -
Він поки ще не мовить,
⠀⠀тільки хрипить...
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто пятьдесят пятый день
Столько боли вокруг - невозможно же так болеть.
Нынче даже трёхлетки обязаны повзрослеть,
Не орать, не канючить "дай", замереть, застынуть.
Ухмыляясь дулами, жвалами стрекоча
По полям ползёт железная саранча,
А за ней лежит окровавленная пустыня.
Горееды-жуки забираются в каждый дом
Прогрызают стены, построенные с трудом,
Прожигают мебель, собранную с любовью,
Столько боли вокруг, что она на зубах скрипит,
Можно склеить страны ей, города скрепить,
Можно на ночь боль принимать, запивая болью.
Что страшнее пекла? Пыль, где была трава,
На качелях оставленных куклина голова,
Обгорелый раскрытый ящик для вилок-ложек.
Столько боли вокруг, что каждая тень болит,
Сделал первый шаг начинающий инвалид
И сказал бы "за что меня".
Но ещё не может,
Он ещё вообще пока что не говорит.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954782
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2022
автор: Юрій Шибинський