Ще не нарізане шматками, повітря згусло, мов кисіль. Гудуть сонливо над квітками трудяги-бджоли відусіль. Дитяча зграйка йде на річку - в ній сонце гріє піскарів. Біжить шосе розм'якла стрічка, пастух жене своїх корів. Зійшло благословення неба, пройшлася злива, вмила світ. Читати книжки є потреба, в тіньку сховавшись сонця від. Подалі від гучного міста , де скло врізається в бетон. Без охолоджувачів скиснуть, службовці тиснуть пульт на "ON". Забута ними прохолода криниць, де шумний очерет. Сад за вікном - одвічна мода, спів солов'я - до сну черед. Хатинка рідна колисає під залізничний гук здаля. Спокійно розум просинає як вранці півень загорла. Наллється соком безтурботність в плодах старих дерев, кущів. Покличе нескінченна повість тих пряних днів :"До нас мерщій!".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2022
автор: Олесь Ефіменко