Щоденно вірші про війну
Реаліїї сьогодення
Страхіття, смерть, опустошіння
Вже надривається терпіння
А що чекає усіх нас
Новий фарс
Нові кровавії події
У вас ще бачу є надія
Одне скажу це не війна
До влади рвуться вже військові
Це божевілля й тиранія
Квартал з комедії зробив трагедію
За владою стоять чужі
На ниточки лиш нажимають
Театри куклів оживляють
По людях же живих стріляють
Це не війна, це крематорій
Це ліцемірство та брехня
І кажуть виходу нема
Чекайте нову зброю
Ми переможем - всі до бою
Пятдесят років - озброєння
Люди голодали, економіку лише військову розвивали
Владу нову нам привили
Країну поділили, потім одне з одним куски ці стравили
ПВО захищає міста
То чому ця пародія,
Хто цим керує ?
Хто тут атакує ?
В кого закінчуються запаси ?
Тактика яка ?
Чому не чуємо, що зруйновані рашистські міста ?
Чому наші палають ?
Раша не капітулює, поки це лихо на собі не відчує!
Хай не їхні частини захищає ПВО, а міста
Їх багато, всі не захистять
Нехай їхні замки теж горять.
А так крематорій, домівки горять
Палаци олігархів недоторканні
Це певно храми.
За вісім років, що зробили?
Сепаратюг лиш наплодили.
Всім зрозуміло і чому.
Зарплати низькі, життя важке
Стає все гірше з дня у день
Тому на сході й захотілось
Козлам в Росію, заманили
Кращим життям їх підкупили
Наші панки нас опустили
Яки б жили ми як в Європі
Хто б в ту Росію захотів?
Хто б там на сході колотив?
А флот державний хто їм здав?
Чому тоді не потопили ?
На трон ворони ці взлетіли.
Той президент, той мер, той пер.
Флот віддали, Крим подарили
Що ви, бариги наробили?
Достатньо катерів для охорони берегів ?
Підводні лодки не потрібні
Тепер ці кораблі стріляють
Мирні міста опустошають
Ви опустили їх на дно ? ні ! Відали...
А нам ? Провладне кіно.... О то ж й воно...
Поки не будем воювати
Їхні міста -недоторканні?
Чекає нас це божевілля
Сусаніни нас довели і в це страхіття завели
Не атакуйте, весною літа
Літом осені чекайте
Хтось збагатіє, когось вбьють
Ворони каркають вверху
Ой, на біду це
На біду
Бо гинуть наші діточки
А винних вам не наказати
Одне лиш - можна убивати
І то - дітей чужих
Тупих, олов'яних, окаянних.... мертвих
Живі в таке б не упряглись
По мирних людях не стріляли б
Чужі, чужі нас атакують
А ми наївні вірим тим, хто цей пожар же й розпалив
Тут крематорій він створив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2022
автор: oreol