Дар.

Один  юнак  ,    мав  божий  дар,  
В  людину  заглядати.
Але  то  був  тяжкий  тягар,
Про  кожного  все  знати.

Бо  рідко  хто  до  нього  йшов,
Щоб  щастям  поділитись.
Все  в  основному  із  бідой,
Душею  ,  щоб  зцілитись.

Багато  друзів  відійшло,
Бо  тяжко  бач    дружити.
З  тим  ,  що  тебе  ,  немовби  скло
Він  може  просвітити.

Можливо  зараз  час  такий,
Всі  вигоду  шукають.
От  і  зв"язок  в  людей  слабкий,
Так  швидко  розривають

Забавно  було  юнаку  
Душі  людські  читати.
Ікони  ,    свічки  ,  молитви,
Любив  допомагати.

Ще  й  телефон  дзвенить  весь  час,
Усим  скажи  пораду.
Бо  вони  звикли  раз  по  раз,
Шукали  в  цім  відраду.

Роки  минули  ,  час  летів
Змінилось  все  довкола.
Прийшла  війна  ,  а  хто  хотів?
Така  життєва  школа.

І  знов  дзвінки  на  телефон.
На  Вайбер  шлють  світлиці.
І  просять  ніби  в  унісон,
Поглянути  на  лиця  .

-Поглянь  будь  ласка  на  мого,  
Довго  зв"язку  немає,
У  Маріуполі  пропав.
Як  далі  жить  не  знаю.

І  інша  просить:-  Подивись,
Моя  невістка  ,  внуки.
Були  під  Києвом  колись...
Розлука  ,  то  є  муки.

І  кожен  день  ,  як  ритуал,
Юнак  читає  душі.
В  думках  спускається  в  підвал,
Шука  на  морі  ,  суші.

Він  бачить  місто  у  вогні.
В  будинках  люди  гинуть.
І  душі  мертвих  у  вікні  .
До  неба  ,  що  полинуть...

На  полі  бою  теж  в  думках.
Як  на  таке  дивитись?
А  потім  всі  приходять  в  снах...
Від  сліз  можна  вдавитись.

Полон,  тортури,  кайдани,
Течуть  річки  криваві,  
Але  ж  вони  іще  живі!
Жива  й  надія  далі.

Сказати  правду  ,що  нема?
Загинув  не  чекайте...
А  у  думках  кричить  душа:
-В  собі  надію  майте!!!

Це  дар  ,  щоб  бачити  таке?
Чи  може  покарання?
Яке  ж  життя  на  смак  гірке  ,
В  хвилини  виживання...

13.04.2022р.

Олександр  Степан.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2022
автор: Степан Олександр