Ми обоє стомились - наш годинник
спинивсь.
Кожні дві у роті цигарка, і як я тут
опинивсь?
Серед попелу й диму, серед чужих
очей
ми не чуємо пострілів, ми не гасимо
свічей.
Ми обоє стомились - дощ із крові
та сліз.
І куди ж я, наївний, на вірну смерть
поліз?
Один постріл - і я вже лежу: твоя стара
жертва,
і я - поки живий - інколи справді заздрю
мертвим.
Та зваживши все, що було, і що, мабуть,
буде,
й дізнавшись, що ти мене, скоріше всього,
не забудеш,
усвідомлю, що смерть варта того, щоб
жити,
а кохання - хоч хворе - варте того, щоб
чекати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2022
автор: Макс Дрозд