Ще не наші гудки чує наш Севастополь,
Чорноморська вода не звільнилась від мін.
І ще тужаться коні ворожі галопом
Проскакати до краю слов'янських рівнин.
А за плесом ріки, і на вістрі атаки,
Сходить місяць в гарячих полях молодим.
В канонаду далеку вслухаються злаки,
Над Вітчизною - юні тумани і дим.
Чуєш, вітер затих і міняє свій напрям?..
Від зелених ялин ми вдихаєм озон.
Тут зимою броня догоряла - і раптом
Дикий мак розкриває червоний бутон.
Тут стоїть батальйон, а за нивою - ворог...
Пише трасер дугу до небес голубих.
Час безжально іде і на наших просторах
Розтирає імперію в жорнах своїх.
Ненароком обпік кулеметник долоню;
І байдужий до болю, змінив магазин.
Є рубіж запасний і є сотні патронів,
А позаду в солдата - не сто батьківщин.
Чуєш, вітер затих і міняє свій напрям?..
Обмілілу ріку батальйон перебрів.
На краю горизонту запалена раптом,
Червоніє заграва на зміні вітрів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2022
автор: Леонід Луговий