[i]Не вір мені, бо я брехать не вмію.
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.
Василь Симоненко[/i]
Не вір мені, бо я брехать не вмію:
Сміються очі й правду видають.
І вогники зіниць моїх зотліють:
Твої дощі в моїй душі снують.
Не жди мене, бо я і так прийду.
Хай буде дощ, хай буде завірюха,
Вікно твоє в пітьмі я віднайду,
Й дихання тихе вірно стану слухать.
Я принесу тобі свою надію,
Вкладу її у тво́є спрагле серце.
Та ти не вір, бо я брехать не вмію:
Надія є завжди, і аж до смерті!
А подарую смуток і біду.
Така вже є моя страшна природа.
Ба ні! Я краще вже піду.
Не забувай! Згадай, як є нагода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2022
автор: Макс Дрозд