Спостерігають зорі за нами з висоти,
Лише вони усе на світі бачать,
Як в теплу літню ніч убивають тут кати,
Як на порозі мати гірко плаче.
Як засинають села й міста в обіймах жаху,
І мусять прокидатися від вибухів зрання,
Літають понад ними постійно смерті птахи,
Хоч десь в краю видніється надія на життя.
Спостерігають зорі за нами з глиби неба,
Їм добре видно смуток і горе наше й біль,
Даруючи хоч трішки часу́, який так треба,
Щоби скласти декілька в думках хороших мрій.
Мрій про добре завтра, яке колись настане,
Де про війну новини в минулому живуть,
Народ наш український більше не вмирає,
А ворог кожен вирушив у свій небесний путь.
Спостерігають зорі за нами цілу вічність,
На наших рідних землях вже бачено сповна,
За роки дізналися про ту козацьку міцність,
Про підлого супутника, що згине в бур'янах.
Про те, що наша воля не тільки про кордони,
Вона живе у серці, у тілі і душі,
А в тих, хто зазіхає кривавії корони,
Впадуть за ці нещастя вони із голови.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952784
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2022
автор: Вікторія Павлюк