Розпатлались низенькі сонні вишні
Між статних яблунь гублячись в саду
Маленькими дівчатками принишкли,
І тихо ждуть, коли я підійду
До них в куток, де ще й проміння раннє
Не вплуталось в розпущені кіскИ,
Схиляють гілля до землі- дістань но
Собі намиста доброго низкИ!
З таким ще прабабУся дівувала-
На жовтім фото ось на груди ліг
Завітний скарб. Та в суєті недбало
Згубився той прадавній оберіг.
Підсвічуються в променях коралі
З краплинами ранкової роси.
З дитинства спомин в себе увібрали,
Якби ж було ще їх і поносить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2022
автор: Lesya Lesya