Пекучий липень… Червень ще далеко.
Той час, коли закінчиться війна…
Палюче сонце. У полях лелеки.
Ідуть жнива і котиться війна.
Ми ще в тилу, дай Боже, згине лихо.
Комусь вже звичні виклики сирен.
Життя мандрує, як по пересічній,
Де «смерчі», «гради» викликами вен.
Коли в хвилині криється чимало:
Була молитва й теплі пироги.
Хтось на вертуту в спеку топить сало,
А є ж у душах лютий і сніги…
Зусиль і крові втрачено чимало,
Якби ж собі не були вороги!
Знов під «шансони» Мову розпинали,
Щоби кроваві виросли борги!!!
Та схаменіться! Нищіть все вороже!
Російський трунок убива щодня!
Війна не десь там, ця війна повсюди.
Вкраїнцю, чуй мене:росія не рідня!!!
Ніколи нею не була й не буде,
Століттями насаджена брехня!!!
Та викиньте нарешті вже облуду,
Женіть, щоб марна не була борня!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2022
автор: fialka@