Трійко крилатих небом летіли,
В передчутті щось вітри шепотіли,
В світ увірвались спалахи болю,
Зразу не стало того споко́ю ...
Той, що найменший, шулікою в поле.
Мову утратив. "Змилуйся, доле!"
Всюди могили, холод руїни,
Того лунають дикунські причини ...
Зброєю стали ангельські крила,
Просто дивитись, терпіти несила.
[b]Інші[/b] кричать: "Ти не смій, не втручайся,
Вверх полети. Не озирайся".
Ні. Цей не зміг. Серце рвало на клапті.
Знову це дрантя, знову ці лапті!
"Я вже це бачив не на малюнку -
Радість облич від убивств і грабунку ... "
"Жив я колись на землі цій раніше,
Тут мов на небі, тут пишуться вірші,
Тата і маму у мене забрали,
Діти на вулиці мовчки вмирали ... "
Може я все і хотів би забути,
Ангели мусять усе пробачати,
Буду я нести за людське спокуту,
Від України не можу втікати ... "
[b]Інші[/b] почули, до справи взялися,
Кожен, як міг, у найглибше спустився.
Білі і сірі, і зовсім ніякі
Душі озвались - похилені маки ...
Духом пробуджені правда і сила,
Навіть в людини, буває, є крила,
Ти, Україно, себе не впізнала,
Сто десять днів як крилатою стала ...
*як варіація на вірш Tanita N
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2022
автор: Дружня рука