Стелла. Нікимнепрочитаність

Так,  ти  залишишся  тут  навіки,  серпневою  задухою,  струменем  світанкового  сяйва,  перекошеними,  затертими,  підпертими  вітром  шибами,  плямами  від  крапель  дощу  і  душ,  що  прагнули  ввірватися  в  твоє  тіло,  чи  то  пак  вирватися  зі  своєї  драглистої  оболонки,  та  розбивалися  об  кригу  віконної  незворушності,  гардинами,  на  яких  ускладчалися  і  без  того  складчасті  лиця  родом  аж  з  химерної  прірви  гротеску  свідомості,  загустілою  пилюкою  полиць,  долілиць  оберненими  пожовклими  книгами,  крижмою,  що  колись  білосніжна  кутала  твої  крихітні  ноги,  а  згодом  –  кутала  твою  недоспілу  мудрість  у  засушеній  пуповині,  наготою  відбитку  тебе  сплячої,  витисненому,  вилежаному,  випещеному  на  незастеленому  ліжку,  вщент  розтрощеною,  недозбираною  копілкою  пам'яті,  вщерть  набитою  непророслими  крилами  периною,  нестерпністю  паралізованої  годинникової  стрілки,  віршами  і  віросповіданням,  що  ними  просочилися  ці  вимучені  стіни,  вимушеністю  тріщин  на  них,  кожною  шпариною  осиротілої  підлоги,  важкістю  посивілої  стелі,  Стелло,  ти  так  і  залишишся  тут  навіки,  окутана  павутиною  нікимнепрочитаності.

Стелла  –  з  латинської  "зірка",  "зоряна"

[i]13.07.2017[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952399
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2022
автор: Гриць Янківська