Полетіли ракети - провісники лиха.
Застогнали моря, разом із ними Дніпро.
Десь в темнім підвалі переповненім - тихо,
А по світу пошарпане ходить добро.
Воно ходить, вдивляючись в злякані очі,
В очі хижі й зловісні, повні розпачу й сліз,
В ті, що криком німим і утробним щоночі
Прокладають маршрути понад хмари й ескіз
Після себе лишають - непрожите життя,
Яке рветься так легко (всього́ у пів кроку).
І нікого десь там не гризе сум'яття!
Не гризе і не буде - нема чо́му гризти!
Бо нема там до кого й до чого взивати!
Там усім заправляють одні терористи,
Там - гаддя, а окрім нема чо́го шукати.
... Полетіли ракети метастазами в тіло,
В те, що зранене часом міліони разів.
І вогнем запалало, запекло, заболіло,
І пройняло тим болем всі могили князів.
Полетіли ракети... Зуби в'їлись криваві,
Залишаючи вирви по собі в землі
Знову все споглядають очі ті, що лукаві
Десь глибоко у бункері чи у пеклі-кремлі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2022
автор: Ксенія Фуштор