Війна. Чорнобиль. Пандемія,
Вже стогне від біди Земля.
Куди поділись віра, мрія
І страх, і паніка щодня?
Чому течуть пекучі сльози?
Таке важке серцебиття?
І хтось від болю просто стогне,
А хтось кричить: "Чому — це я.
Сестричко, дай води попити,
Щось всередині так пече.
Не можу більше подзвонити,
Бо смерть взяла уже своє".
Від цього жаху та страхіття,
Спиняється серцебиття.
І у думках одна лиш мрія,
О, Боже, подаруй життя.
А інколи, коли додому,
Ти йдеш ні мертва, ні жива.
Ти розумієш, що щаслива —
Бо вдома жде твоя сім'я.
А може взяти залишитись?
Не бігти більше нікуди.
До своїх рідних притулитись,
Дивитись, як цвітуть сади.
Бо на війні вмирають люди,
Стріляє ворог, градом б'є.
Нема медичної споруди,
Любов все ж сили додає.
І якби доля не складалась,
Ти вибрала любимий фах.
І смерті більше не боялась,
Ти знаєш Бог у Небесах.
15.04.2020 @ Галина Гук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2022
автор: Аквілина