Вітри гойдають час

   Вітри  гойдають  час

Вітри  гойдають  час,  а  втома
Несе  мене  до  того  дому,
До  вікон  батьківських...,  дверей  –
До  милих  маминих  очей...

Де  пам’ять  в  затінку  чекає
І  вже  ніколи  не  зникає,
Пташиним  співом  обіймає,
Хвилин  тих  духом  надихає...

Що  й  не  сховатися  від  них:
Ні  від  вишневої  весни,
А  ні  від  макового  цвіту  –
Замріяного  диво  Світу

І  трав  зелених  запашних,
Гаїв  бузкових  синьооких,
Де  ті  закоханії  сни
В  майбутні  поспішали  строки.

Нема  кінця  й  початку  часу,
Навічно  в  серці...  й  не  зникає  –
Від  зачарованого  вальсу
У  грім  басів,  що  слух  змикає.

Вітри  гойдають  час.  На  скронях
Куйовдять  білий  дим  долоні...
Вже  й  лелечата  підросли  –
Їм  не  побачить,  як  воли
Неквапно  міряють  в  пісках
Чумацький  довгий  битий  шлях.

Та  віддзеркаленням  у  небі
Чатують  Путь  наш...,  два  ведмеді...

07.08.2006р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951985
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2022
автор: Променистий менестрель