Йду нашим садом... простягають віти
мені назустріч яблуньки та вишні.
Колись, як я, були вони маленькі,
тепер високі і такі розкішні.
Зміцніли груші, сливи, абрикоси...
їх, як мене, тепер вже не впізнати.
Та у цвіту стежинонька вузенька
такою ж залишилась. Зве до хати.
Була одна ще потаємна стежка,
якою я тихенько пробиралась
до яблуньки. Була ж вона казкова!
Там між гіллям, мов в казці залишалась.
Здавалося, мене не помічали,
там між плодами й листям я ховалась.
Даремно звали... де там відшукати?
Я бачила, як яблунька всміхалась.
Там мріялось... і весело стрибали,
по зелен-листу зайчики казкові.
А світ навколо був такий барвистий,
всі дні його яскраво-загадкові.
Тепер... Та що тут говорити...
у наших діток зовсім інший сховок.
Забрав від них чарівну ніжну казку,
барвистість світу темний, хижий морок.
Та вміють нас відважно захищати,
все зроблять, щоб зросли у мрії крила,
у когось брат, в когось сестра чи тато.
Крилаті мрії - це життя вітрила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2022
автор: Надія Башинська