На цій Землі людей вирощують не вперше,
Розплідник у комфортному житті став кращий.
Яка ж бо доля нас чека, скажи мій Верше,
Спокійни і щасливий вихід, та може пропащий.
Вселенна розростається , малі світи зникають,
Кому є справа до Землі і людям як мурахам.
Чоло у поті й мозолях ,на Високостях знають,
Тим ,що не сіють і не жнуть лиш добре тільки птахам.
В розпліднику ж бо ми є тут і силу з нас збирають,
Як з пасіки ми мед берем , даєм бджолам дурману.
Енергію життєву в сні поволі відбирають,
Лишають нам лиш сни чужі ,вводячи всіх в оману .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951863
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2022
автор: