[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LYQ5bM0FSj0[/youtube]
Сувора дійсність, клята ця війна.
Всевишній Отче відвернув обличчя.
Рядить свій бал глумливий сатана
І топить людство в вирі протиріччя.
Згасає день в імлі червоних згарищ,
А слідом нічка темна поспіша,
Гортає в потайбіч жахлтвість явищь,
Там де самотня і ув'язнена душа,
У молитвах позбавлення просила,
Лише два слова, бідна, шепотіла
- "За що", випробуання ці, "за що?"
Чи я когось, за щось, недолюбила?
Чи я того образити посміла,
Хто і сприймав і ставив нас ні в що?
За що нам все це Боже? Дай нам знати.
Невже ж покинув напризволяще нас?
Дивись, як невблаганно плаче Мати.
Поглянь, на Бучу, Харків і Донбас.
В пророцтвах є остання в світі битва.
Після якої мій воскресне рід
В якій народ згадав усі молитви,
Стираючи з лобів кривавий піт.
Та не піде, я знаю, зло безкарно.
Ніщо не згасне і не відболить,
Ні пам'ять поколінь, ані криваві рани,
Які не гоються впродовж століть.
Війна. Жахливі сутінки, тривають.
А мир безпомічно і жалібно лежить,
Під грудою каміння, дні згасають
В яких ми так благали буть і жить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2022
автор: CONSTANTINOPOLIS