Він. Перемога романтики

[i]Картина  Тетяни  Молодої[/i]  

ПРИНАЛЕЖНИЙ
Соло  твоїх  солов'їв  заколисує  й  будить  одразу.
Ти  для  мене  готуєш  свою  найкоротшу  фразу.
Мости  назад  уже  спалені.
Нікому  більш  не  розказуй
Те,  що  мені.
Ніколи  більш  не  повториш  її  –
найблагішу  звістку  для  мого  зшаленілого  серця.
Всі  дверцята  для  тебе  не  просто  відчинені,
вони  у  цю  мить  рішуче  вибиті.
Ми  –  єдине,  єдині,  єдиноцільні!
Ми,  Боже,  вільні!
Ти  в  мені,  а  я  у  тобі  божеволію.
Боже,  волію,  хай  станеться  з  нами  так!
Відтепер  на  моїх  долонях,
у  очах  і  на  серці  –  тобі  приналежний  знак.
Перетворюйте  діжки  з  водою  в  солодкі  вина!
Ти  віднині  й  навіки  –  моя  дружина!

21.12.2016


***


ЛЬОДИ  
Бо  коли  ти  отак  на  мене  дивишся,  –
я  не  хлопчак,  не  механік  і  навіть  не  твій  сусід.
Я  той,  хто  ладен  перевернути  для  тебе  світ,
я  той,  хто  згоден  напитися  з  діжки  вселенських  бід,
я  той,  хто  біжить  за  тобою,  коли  ти  тікаєш  від
мене  –
того,  хто  одначе  вистежить  твій  спішний,  колючий  слід.
На  серці  моєму  залишиться  твій  смішно-колючий  слід,
але  такий  солодкий,  як  льоди  плодово-ягідні.
Я  міг  би  бути  кондитером,
Святим  Миколаєм  чи  твоїм  старшим  братом,
лиш  би  ти  дивилася  на  мене  отак  крилато!

12.2016


***


КІТ  
Ніч  надміру  рвана.
Я  надміру  п'яний,
як  ніч.
Очі  у  мого  кота  осудливі
переконливо,
погордливо.
Ти  лічи  ці  погляди
крізь  відстані,
крізь  кілометри,
погляди-тенета.
Обабіч  наших  вулиць  –  плетені  паркани,
переплети  обмежень,
упереджень.
Я  п'ю,  щоб  затопити  межень
почуттів.
Я  надміру  твій
сьогодні
і  споконвіків.
Очі  у  мого  кота  голодні
доторків.
Доторком
я  надміру  п'яний.
Надміру
твій.

26.12.2016


***


ЗАХВАТ
Світ  на  хвилину  завмер.
Захват  –
ти  посміхнулась!
День  затремтів  від  твоїх  знамен.
Згодом
минулось.

01.2017


***


МЕРЕЖЕВИЙ
Ти  десь  тут,  поміж  інших,  ти  десь
на  перетині  меж,  на  відстані,
що  долається  подихом  ніжності,
в  переплетах  дротів  і  мереж.

Ні,  не  поглядом,  словом  бентеж!
Ти  також  не  про  мене  мріяла.
Ти  примари  струсила  віями,
не  хлопчисько  я  врешті-решт.

Але  десь,  на  обриві  меж,
у  мережі  шляхів  скуйовджених  –
за  забавками  долі  стеж.
Ми  назавтра  про  це  подовжимо.

01.2017


***


ІНЕЄМ
Дико  отак  вкриватися  інеєм,  коли  ти  не  поруч.
Вабити  бджіл  нектаром  солодким  при  твоєму  найменшому  усміху.
Поспіхом  в  жменю  збирати  легковажно  просипані  слів  блискітки.
Не  квітни  для  інших,  я  тебе  уквітчаю  власноруч!

Губи  твої  –  пелюстки  чайної  рози:  не  впитись,  не  надивитись.
Привіт  твій,  як  вітру  легкість,  тонкість  хвилі  морської.
Спокою  в  голосі,  та  тільки  не  спокою  в  серці  прошу!
Дайте  їй  вічності,  всі  сили  небесні,  радості  дайте!
Дайте  їй  легкості  й  щастя!

Дико  отак  вкриваюся  інеєм,  коли  ти  ховаєшся.
Ваблю  усіх  мимохідних,  коли  на  мені  твій  усміх.
Поспіхом  в  жменю  збираю  слова,  не  для  мене  розсипані.
Не  квітни  для  інших,  бо  я  вже  для  тебе  насіяв  квітів!
Більшого  не  проситиму.

06.02.2017


***


БРИКЛИВО
Отже,  бузковою  гамою,
граминкою  солодкавого  соку,
сонця  брикливим  промінчиком
ти  у  мені  ожила?

Жили  натруджені  буднями
трудно  розслабити  думкою,
але  ж  то  ти  мені  музика,
музо  моя!

Співи  чудні  солов'я,
реготи  рік  паводкових,
рики  громів  весняних  –
все  коло  тебе  замовкло.

Чуються  райські  пісні.
Скроні,  о  благо,  розслабились
думки  бузковою  гамою:
отже,  це  ти  у  мені!

05.2017


***


ЛІНІЙНІ
Пробач!
Ці  площини  стрімкі  підкоритися  нам  не  змогли.
Наші  долі  –  лінійні.  У  коліях  днів  пролягли
паралельні  дороги,  яким  перетнутися  чи  не  судилось?!

Закурличуть  востаннє  над  нами  птахи  перелітно-журливих  світів:
я  далекий  такий;  я  далека,  як  ти  й  хотів.
Коли  ближче  до  сонця,  то  крила  і  погляди  тліють.

Так,  здається,  напевно,  а  може,  та  ні,  не  варт,  –
вартові  наших  помислів  вже  нагострили  мечі.
Жодна  думка  не  вислизне,  щоби  сказати  запечене  з  кров'ю  "люблю".

Я  далекий  такий.  Ти  далека  така,  мовчиш.
Шелестіли  вуста,  помолися  за  нас  обох!
Бачить  Бог,  що  святиня  моєї  душі  –  незбагненна  ти.

Я  ночами  таємно,  як  злодій,  дорога  –  дім,
вигинатиму  колії  долі  твоєї  в  дугу.
Перетнутися  їм,  нашим  долям,  судилося  під  кінець
днів.

14.06.2017


***


ДОКІР
Ото  й  таке...  Як  хочеш,  так  і  думай,
пиши  листи,  забарвлені  у  докір,
гуляй  в  обідню  пору  поміж  вулиць
так,  ніби  вулиці  покірно  розступились
перед  тобою  і  твоїм  величчям,
бо  ти  така,  якою  не  судилось
їм  дихати,  впиватися,  хворіти.

Біля  воріт  котрогось  із  нерідних,
невласних,  спорожнілооких,  хмурих
домів  бездомностей  сучасного  етапу
твоєї  долі  утікачки-бранки
спинись!  Ти  тут  колись  уже  бувала,
вдихаючи  сп'яніння  всіх  присутніх
чи  духів,  чи  тіней,  чи  навіть  звірів.
Вони  сп'яніли  квітами  і  тоном
твого  привіту  –  знали,  що  прийдеш.

Так  заздрісно  мені  на  це  дивитись
з-за  рогу  власної  біди  –  провини  дурня,
який  сказав:  як  хочеш,  так  і  думай!
А  мав  сказати  тільки:  вибач!

16.06.2017


***


НІЖНА  ТУМАННІСТЬ
Літо  скінчилося.  Наче  квіток  пелюстки,
вії  твої  облетіли  і  відлетіли.
Кожна  з  семи  вкрала  у  мене  по  мрії,
лиш  по  одній,  але  кожну  зі  словом  "ми".

Ти  не  веселка,  бо  в  тебе  не  сім  кольорів.
Ти  не  перната,  бо  крила  твої  прозорі.
Ти  так  задумливо  дивишся  все  на  зорі!..
Я  б  за  тобою  по  їхніх  осколках  брів

вічностей  сім,  ген  аж  до  сьомого  неба.
Ніжна  туманносте,  змилуйся  і  зупинись!
Вись  не  дає  отямитись  і  оцінити,
хто  я,  йдучи  по  осколках,  і  що  нам  для  щастя  треба.

Я  б  тобі  небо  –  до  ніг,  а  з  зірочок  –  вінки!
Я  б  тобі  вітер  –  у  коси,  а  океани  –  в  очі!
Я  б  тобі  з  гір  кам'янистих  всипав  м'які  піски!
Я  б  тобі  кутав  плечі  у  оксамитові  ночі!

Кожне  з  семи  життів  у  мене  вдихнув  твій  усміх.
Кожна  з  семи  смертей  носила  твоє  ім'я.
Кожну  пелюстку  зривав  нашої  мрії  поспіх.
Літо  скінчилось,  квітко,  наче  скінчився  я.

09.2017


***


ПТАШИНА  ЗАБАГАНКА
Облиш  оце  леліяння  порожнє
смішних  скарбів,  пташиних  забаганок,
образ  уявних.  Кожен  добрий  ранок
тобі,  тобі,  тобі,  тобі,  тобі!..

Не  підкоряй  мене  гординею  підкорень!
Не  притуляй  мене  до  вибору  невартих!
Не  забувай  мене  навмисне,  через  силу  –
помилуй!

Я  твій  до  скону,  я  у  тім  не  винен.
Гони  і  кидай  чи  даруй,  вимінюй.
Шукати  шлях  назад  –  це  все,  що  вмію
і  смію.

Прийми  мене,  вкради,  позич,  обтріпай...
Я  натворю  для  тебе  безліч  добрих  ранків.
Люби  мене!  Хай  це  буде  остання
твоя  смішна  пташина  забаганка.

02.12.2017


***


ПРИВОРОТ  
Зично  кличу:  велична  діво,  о,
лучним  поглядом  не  губи!
В  звичних  днях  моїх  помарніло,  бо
чиниш  колірність  ворожби.

Я  єдвабами  слова  сплачую
за  чаклунство  у  власний  бік,
розстилаюся  у  розпачливих
клятвах,  змучений  чоловік.

Чорні  кола  попід  очима  –  то
ті,  що  збурила  на  воді.
Ніч  чи  сотню  ночей  прочинено
до  безсоння  в  моїй  біді.

Рабовласнице,  очамрілого
від  єства  твого  і  краси
бути  мудрим,  триматись  вміло  і
відрікатися  –  не  проси!

28.01.2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2022
автор: Гриць Янківська