(до рік 300-т річчя народження)
«Не тіло, а душа
є людиною».
Г.Сковорода
Козака син і козачки,
Син свого народу,
З його серця – Полтавщини
Черпав краю вроду.
Гострий розум, дивний голос,
Світосприйняття,
Перед Богом рівність всіх
І скромне буття.
«Вдячне серце – рай солодкий,
А невдячне – мука…»
Вчитись вдячності за все,
То складна наука
В світі, що складається
З двох простих натур -
«Видиме й невидиме,
(а між цим всім мур),
Внутрішнє і зовнішнє,
Тлінне і одвічне
Де йде тіло за душею»,
Де буття логічне.
Тобто «чиста совість
Й добрі сподівання»
Всім приносить радість
У барвах пізнання
Величі Природи,
Коли ти їй брат
(не варвар, не кат)
«Sapienti sat!».
Чверть століття мандрував
Вчився, вчив і сіяв,
Що нащадки зрозуміють
Все ж думку леліяв.
Повернімось до коріння,
Свого не чужого,
Бо вже терна пожинаєм
Від облуду того.
Без коріння упаде
Й віковічний дуб,
Тяжко лісу проростати
Крізь суцільний зруб.
p.s. Музей мокші розбомбили,
Статуя вціліла
Всюди згарище, руїни
Вона ж біла-біла…
Бо не знищити душі
Нашого народу,
Що цінує, як й він вчив,
Над усе – СВОБОДУ!
*«Sapienti sat!» - Розумному вистачить.
20.06.2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2022
автор: Олекса Терен