Як мільйон веселих мокрих мошок,
Як із торби сіють мокре сім’я маку,
Як із банки вистрибнув цей дощик,
Пил осінніх рос, дрібненька мряка.
Ще слабкий, маленький, ледве крапа,
У сталеві барабани бить не здатен,
О! цей дощик молодий, летючі крапки,
Що дощем дорослим хочуть стати.
Громовицями бурхати, лити дужо,
В сіть впіймати й відшмагати місто,
В ринвах плюскотіть, розлить калюжі,
Шибки дзьобати й лишати сльози віспи.
Марив дощик так, маленька мжичка,
Із останніх сил пихато бився,
Що це? Глянь, на дроті крапля невеличка.
Аж злякався горобець. А дощ скінчився.
[b]Julian Tuwim DESZCZYK[/b]
Jak wesoły milion drobnych, wilgotnych muszek,
Jakby z worków szarych mokry, mżący maczek,
Sypie się i skacze dżdżu wodnisty puszek,
Rośny pył jesienny, siwy kapuśniaczek.
Słabe to, maleńkie, ledwo samo kropi,
Nawet w blachy bębnić nie potrafi jeszcze,
Ot, młodziutki deszczyk, fruwające kropki,
Co by strasznie chciały być dorosłym deszczem.
Chciałyby ulewą lunąć w gromkiej burzy,
Miasto siec na ukos chlustającą chłostą,
W rynnach się rozpluskać, rozlać się w kałuży,
Szyby dziobać łzawą i zawiłą ospą...
Tak to sobie marzy kapaninka biedna,
Sił ostatkiem pusząc się w ostatnim dreszczu...
Lecz cóż? Spójrz: na drucie jeździ kropla jedna.
Już ją wróbel strząsnął. Już po całym deszczu.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2022
автор: Зоя Бідило