Я - Буча. Люд, хвилинку всі мовчіть.
Я розповім. Церковні стихнуть дзвони.
Петро від Раю вже несе ключі,
бо плачуть кимсь намолені ікони.
Уже над світом сонечко встає,
і дощ сліпий, можливо, десь проллється.
хтось посмішку омріяв з солов'єм...
Коли бучанин, люде, посміхнеться?
Прийшли несамовиті, злі вандали,
озброєні не мислячі істоти:
вбивали, руйнували, розкрадали
під впливом путінсько-рашистської отрути.
Обстріляна, зруйнована, залита
вогнем із "Градів", бита із гармат...
Кипить для помсти лють несамовита,
бо душі закатованих кричать.
Жінки і діти, мирні, безоружні...
Розплата за ці звірства не мине.
Я - Україна! Вільна, сильна, мужня,
хоч сьогодення в мене геть сумне.
Я підведусь, зведу свої ще стіни,
народяться нові богатирі.
В садах та скверах забуяють квіти,
щоб знову посміхались матері.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949744
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2022
автор: Олександр Холденко