Вовчиська сірі, що жили в сусіднім лісі,
Задумали залізти до кошари -
Повз хати лізли наче сірі миші...
Із пащі не пускали навіть пари
Та в планах їхніх щось пішло не так -
Потрапили в вольєри до собак.
Одраз зчинився гвалт-переполох -
Один з вовків із переляку здох
Ату! - луною йде з усіх сторін
У скронях кров немов церковний дзвін.
Відчули злодії нервовий суперстрес -
Надія крайня на брехливий політес:
Ми ж ваші кревні друзі і брати
Такі-їж лапи, вуха і хвости...
Ми мʼясо зовсім не їмо коли то піст
І молимо, і молимось: ось хрест.
Єдина тепер думка про спокуту,
А що було — то хижий лис попутав!
За те несемо тяжку вовчу кару,
З очей у нас сплила огидна мара...
Ми з вами стережемо череду,
Коли біда — здолаємо біду!
Хто ще піде у світі проти нас?
Але хазяїн дав команду: Фас!
Коли з вовків залишились їх шкіри
Газда всміхнувся в свої вуса щиро:
Добігалась тварюка на кінець -
Не буде красти більше він овець!
Намилили урешті сіру шию,
А з їхніх шкір я чоботів нашию!
Не буде слухати ліс більше вовчий вий,
Бо “вовчий мир” — то як “пахучий тхір”
І сіру совість не прикрасить сивина...
Як “вовчий корабель” — іди ти на ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2022
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)