Обпечена

Її  антуражі  не  зводять  фортеці.
Дощі  не  оплакують  рідні  стежки́.
Сотні  чуттів  у  малім  оберемку,
Сотні  малюнків,  та  всі  неживі.
Сиплеться  камінь  гірської  породи...
Вона  ж  не  подібна  до  звивистих  скель!
Чому  тільки  дивиться  знов  у  безодню,
Чому  не  відводить  від  неї  очей?!
Невже  вона  втратила  сенси  наза́вжди?
Ні,  не  повірю.  Цьому́  вже  не  буть!
Може,  втомилась,  коли  обіцяла,
Проте  ж  її  думи  невпинно  снують.
Вагання  і  крики,  а  далі-  мовчання.
Усе  роздирало  на  ласі  шматки.
Тоді  вже  вона,  не  чекаючи,  знала,
Що  мусить  кохати  лише  уві  сні...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2022
автор: Сара Ґоллард