Виривають з бетону ту душу,
Що я тільки от-от полюбив,
Полюбив цю обвітрену сушу
Помідорно-кавунЯчих див,
І піски, териконово-ситі,
І мости, і алеї і сон,
І таврійскі розпечені миті
І цю зелень розпушених крон...
Я, Херсон, я тихесенько плачу,
Мене силують східним серпом,
Я стою і нічого не бачу,
Тільки от триколор над стовпом...
Мої сльози стікають на Грецьку,
На блок-пост перед мОстом, не мій,
На Соборну і на Донецьку...
Я, Херсон... Місто тисячі мрій,
Мрій дитячих, дівочих, юнацьких,
Материнських і бАтьківських, всіх...
Я душа цих безмежних, козацьких,
Цих степів, цих широких доріг...
Я, Херсон, тихо плачу, забутий,
Я розтоптаний, кинутий, сам...
Я, Херсон, і, надіюсь, що чути
Цей мій крик всім південним містам...
Миколаїв, Одеса і Южний,
Ізмаїл і Очаків, Рені...
Пам'ятайте... Я свій, дуже мужній,
Дуже вірний... Ви є... Я вже ні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948904
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: Аарон Краст