Здалось, ніби я постаріла, в очах не синіють волошки,
у лініях сірих і білих дощі загубилися трошки.
Дощі чи прострочені сльози,
громи чи притишені крики…
Сварки проривають борозни
і сіють будяк стресоликий.
Здається, що сил вже немає, апатія лиже долоні,
хвостом відганяє тривогу, а очі поволі холонуть.
А поруч відчужена жінка,
їй личить тепло — вона лічить
холодні безформні крижинки
і каже: «Склади слово вічність».
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: Олена Галунець