Ховаюсь у підвалах до відбою,
А замість музики — звуки сирен,
Не спиться від людського вою
Й азовських закатованих імен.
Ще рік тому ходили на нічні сеанси,
І цілувались з присмаком попкорну,
Кохались на цнотливо білім простирадлі,
Стогнали, ніби звуками валторни.
Тепер ніяких інструментів в голові,
Тільки шуми і вибухи, і стріли.
І спогади про твої руки шовкові,
Бо звикла до їх дотику на спині.
Мені б ще трохи смакувати твоїх губ,
Ще б трохи цілувати твою шию,
І руки твої, де набитий наш тризуб,
А зараз про наступну зустріч мрію.
Агностицизм дав драпака, коханий.
Молюсь і без надії сподіваюсь,
Що ще хоч раз поїдемо на Жданий,
А поки що в фантазіях купаюсь.
Коли один кричить «Слава Україні!»,
А тисячі волатимуть «Героям слава!»,
Я обіцятиму любити тебе вічно,
Любити сильно, як наша держава.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: Ілонака Руминка