Пара птахів повертає з дороги,
Ноги біжать – що не чую землі,
Мир! Важливіше немає нічого!
Стяг розповість про хороше без слів.
Сонечка ніжність загралась волоссям,
Я ж поспішаю на стежку свою –
Скільки ж усім нам пройти довелося,
Ллються дощем сльози тих, хто в в раю….
Перед очима – зґвалтовані, вбиті,
Гул і розриви, дрижання вікна.
Щоб для всіх нас, в синьо-жовтій блакиті,
Зараз скінчилась безжальна війна.
Серцем загляну в майбутнє я, Боже!
Вірю у правду, бо Ти так велів!
Знаю, що світло й добро переможуть –
Тож дочекаюсь своїх журавлів!
/Надихнула чудова картина землячки Ірини Маковецької./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: Білоозерянська Чайка