Мій Бог помирав у стражданнях і муках не раз
Чекання тягнулося слаймом, але все ж приходив час
Великого свята і чуда – його воскресіння.
І люди раділи, бо вірили: ось, чергове спасіння.
Війна в Україні…Весь час тут сирени, тривоги…
Мій Бог волонтерив… Показував душам дорогу…
Мій Бог щось шептав над розтерзаними тілами…
Співав колискові…Проводив до Райської брами…
Мій Бог ще тримався, поки не побачив дівчатко
Колись вона дарувала йому м’яке ведмежатко.
Цю іграшку він приколов до своєї сорочки
Як талісман. Як подарунок рідної дочки.
Місто Діви Марії… Ще одна втрата дитини…
Вже бракує дошок на усі домовини…
Доля цього дитяти мала б бути щаслива
Повірити у реальність нестерпно і неможливо…
Мій Бог не по-людські кричав: «Я не встиг!!!»
Багато хто чув його, і то був жахливий крик.
І, навіть, Смерть витирала сльозу із щоки
(З нею це вперше) Ніч… Весна і… криваві зірки…
Не витримав Бог і знову у муках помер…
І кому нам молитися «… миру… нині і прісно…» тепер?
Біль, зґвалтування, розруха… А Бога не чути…
зло навіжено вливає у світ мегатонни цикути…
Вже час і паски пекти. Так, за звичкою…
Погода окутала кригою невимовного відчаю.
І нестерпно дивитися на екран монітора,
Де «Азов» все говорить, що робить потвора
В місті Марії… В місті Діви Марії…
В підземеллях розтерзує люто дитячі мрії…
Воїн провів рукою по небритій щоці
І криваві мозолі побачила я на його руці
Очі втомлені, та нескорені і… дуже знайомі
Бачила їх на іконці, в кутку, у бабусинім домі.
Ну а далі… а далі було одкровення, як промінь сонця:
Повернувся мій Бог у образі нашого охоронця.
І, хоча іноді важко носити броник та берці
І буває, що недоречно заколе у серці,
(Важко у смертному тілі бути Богом)
Та з честю не полишає шляху земного.
Бог многоликий, в нього очі кольору різного:
Синього, карого, доброго, а бувають залізного.
Він буває різного росту, статі і віку.
З серцем лагідним і міцною волею чоловіка.
І нас він прохає: «своїм ЗСУ довіртеся!
Разом ми переможемо! Нічого не бійтеся!»
Хлопчики, воїни, ви - мій Бог многоликий,
Що воює з ордою, навалою сутностей диких
За весь світ Україна відбуває гріхи офірою…
Мої ВОЇНИ УКРАЇНИ, я в вас вірую… вірую!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2022
автор: Валентина Курило