ОГОНЬ І ГАЙ

                               Під  Гаєм  хтось  Огонь  покинув,
                               Чи  подорожній  там,  чи  косарі  були,
                               Чи,  може,  вівчарі  картопельку  пекли.
                                           Вітрець  моторненький  прилинув,
                                           І  потихеньку  роздував...
                               Розжеврився  Огонь,  аж  іскри  кидать  став,
                                           "Ой  Гаю,  Гаю  зелененький!  -
                                               Промовив  він,  пускаючи  димок,  -
                                               Чи  бачиш  ти,  який  я  вдавсь  тепленький?
                                               В  холодний  час  нагрів  би  весь  Гайок...
                               Мене  покинули,  мою  забули  службу;
                               Коли  б  вітрець  не  був,  то,  може  б  я  погас,
                                                 Скажу  тобі  під  цей  веселий  час:
                               Чому  б  з  тобою  нам  не  поєднати  дружбу?
                                                 Всю  нічку  я  б  тобі  світив
                               І  видненько  було  б,  хто  б  не  ходив,
                               Чи  звір  який  у  гущині  сховався,
                               Чи  злодій  уночі  з  сокирою  підкрався...
                                                 І  знали  б  нас,  як  двох  братів,
                                                 І  я  б  горів,  і  ти  б  шумів,
                               Не  турбувало  б  нас  ніяке  лихо  враже,
                               Чи  правду  я  кажу  -  нехай  вітрець  нам  скаже."
                                               "Авжеж,  що  так!"  -  піддакнув  їм  вітрець,
                                                 Усюди  вдатний  молодець.
                             Недовго  думав  Гай,  на  брехні  спокусився,
                                                 Не  знаючи  того,  який  Огонь  дружок.
                                                           Вітрець  їм  зразу  прислужився;
                                                           Мерщій  поніс  Огонь  в  Гайок
                                                           І  на  суху  поклав  полянку.
                           Світив  Огонь  всю  нічку  аж  до  ранку.
                                                 Попереду  він  за  сушню  узявсь
                                                 І  потихеньку  став  тріщати,
                                                 А  як  вітрець,  підлиза,  розгулявсь,
                                                         Тоді  вже  всюди  став  палати
                                                 І  братика  свого  не  пожалів:
                                                         І  обпалив  його,  і  обсмалив.
                                                 Пропав  Гайок,  аж  жаль  було  глядіти!
                                                                       Мов  чорная    мара  стоїть,
                                                                       Вже  більш  йому  не  зеленіти
                                                                       І  краю  рідного  не  веселить.

                                               Молодіж  любая,надія  наша,  квіти!
                                               Пригадуйте  частіш  ви  баєчку  мою;
                                               Цурайтеся  брехні  і  бійтеся  дружити
                                               З  таким  приятелем,  як  той  Огонь  в  Гаю.

                         Автор  байки  Леонід  Глібов,  записана  з  вуст  автора  його  другом    
                         Ол.  Ам.Тишинським  24  жовтня  1893  року,  а  вже  29  Глібова  не  стало.


 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2022
автор: геометрія