Пробач, що я не був з тобою.
Самі для себе ми - герої,
І прагнемо щасливого життя.
Твоїх очей не бачив я
Вже так давно. Не пліч-о-пліч.
Вже місяць майже без облич,
Та все вернеться, лиш повір.
Без тебе я неначе звір.
Без тебе я давно не я.
Таке буття, таке життя.
Таке скажене, ненаситне,
Так прагне крові, непривітне.
Та лиш поглянь як плачуть верби...
Добро все на місця поверне.
Є справедливість, є й війна,
Хіба не наша це вина?
Вина людей, вина вождів,
Що знову ллються сліз дощі,
Що знову люди розпрощались,
Тяжкої долі дочекались.
Що знову помирають діти,
Замість могилок тільки квіти,
Замість людей тепер вовки,
Й на небі лиш одні зірки.
"Вина усіх, але не тих,
Хто в Україну знов проник", -
Вони так думають, та знають,
Що лиш вони людей вбивають.
Їм повернеться все, повір,
В крові помре цей страшний звір,
В крові невинних захлинеться,
Своєї "правди" не діб'ється.
Земля трясеться від машин,
А очі плачуть: вид руїн.
Та відбудується бетон,
Забудемо як страшний сон.
Лише людей ми не забудем,
І до кінця стояти будем,
Та не повернемо життя.
Пішли у вир без вороття.
Заколоситься знов земля,
І розгорнуться знов жнива,
І буде все! Буде життя!
Згорить в вогні уся брехня!
Все повернеться, лиш повір.
Блакитно-жовтим буде мир,
І Сонце посміхнеться знов:
Цвіте життя, цвіте любов.
19.03.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2022
автор: Макс Дрозд