Ми підіймаєм очі втомлені безсонними ночами
Щоб знову вийти в світло сонця що уже зійшло
Ідем незламно старими теренами, ідем стежками
Вкарбовані у пам’яті, а горе в душу мов вросло
Так важко брови підіймаються на світло сонця
Ми мружимся і лиця від проміння закриваєм
Через долоні ллється тепло ранку до рум’янця
Себе в момент живішими живих всі відчуваєм
Звикати важко нам до вітру що волосся розів’є
Коли виходим на свободу знову з підземелля
Жаданий насолоди й щастя скоро час проб’є
Боролись довго так ми за життя, це божевілля
І втомлені життям яке прийшло до нас незвано
Все відчуваєм інколи що там на небі ще хтось є
Та сидячи у голоді та сирості ми так стражденно
Молись за життя дітей, батьків та інколи і за своє
Бажання буть живими й відчувати подих зранку
Що по спині мурашками біжить, несе життя
Так хочеться не чути більш ніколи гуркіт танку
І щоб літак ворожий в полі впав немов сміття
Так хочеться щоб мирне небо знову нас укрило
Щоб очі були втомлені лише від книг рядків
Щоб все що зломлено війною знов в душі ожило
Так хочеться знову отримати нам насолоду снів
Ми втомлені, але незломлені душею й тілом
Життям, війною загартовані ми як дамаська сталь
Агресія розбилася об спини, що стояли тилом
Розвіялась із перемогою вся розпач і уся печаль
20.05.2022 (Яресько Я.М).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2022
автор: Ярослав Яресько