Я не скаржуся на долю,
хоч вона в мене й сумна...
Пересилюю всі болі,
я в цім світі не одна...
Є у мене внуки й діти,
і правнучка уже є...
І є повід порадіти,
і розважити себе...
Є і друзі, і сусіди,
і знайомі вчителі,
земляки мої цікаві,
і колишні школярі...
Є колеги по роботі,
і старі, і молоді,
серед них є загадкові,
всі хороші і прості...
Хоч стрічаємось ми рідко,
та спілкуємось таки...
Інтернет і телефони,
сумувати не з руки...
Я не скаржуся на старість,
в ній цікавинки все ж є,
і поліпшує мій настрій,
кожен день нове щось є...
Та й домашні маю справи,-
і в будинку, і в дворі...
І город я обробляю,
завжди в будь - якій порі...
Діти й внуки часто дзвонять,
сумувати не дають...
А як треба допомога,
то й посилочки пришлють...
Я не скаржуся на долю,
і старості не боюсь...
і щодня молюся Богу,
й до землі йому клонюсь...
Не за себе прошу Бога,
а за внуків і дітей...
і за мирную дорогу,
для усіх простих людей...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2022
автор: геометрія