Ми не знали наскільки сильні,
А крім цього ми стали зрячі,
Те, що мали - геть не цінили
Та тепер для нас все інакше.
Небо має усі відтінки -
І це правда, бо вчора гуляла,
В пелюсточках хмар різнобарвних
Враз втопила свій зір - заблукала.
А дитина коли засинає,
То вдихає безшумно майже
І під ковдрочкою гойдає
Свої сни, як тоді, як завжди.
Та ти дивишся як уперше,
Як уперше її вдихаєш.
І тепер щовечора знову
Ти дитя своє спати вкладаєш
"Головне набутися разом!"
Я гадаю усі читали
Цю чудову і мудру фразу
Та що значить ось тільки взнали.
Ми вже вмерли не раз думками,
Бо якщо є люди мертві,
То живі ми тільки тому,
Що локально ми десь у центрі.
Я не можу виносити тупість,
Росіян, що не мають позиції
І мовчання отого ніякого
Бо, як Кремль, воно смерті зичить.
Нам начхать на людей по той бік-
Їх один за другим втрачаєм.
Зараз ті для нас найрідніші,
Кого ми ніколи не знали.
Те дитя, яке лине до татка
Що країну іде захищати.
Як оті осушити сльозинки,
Що ніколи не виплаче мати?
Як втішати маленьку дитину
У якої нема руки?
А в очах в неї біль і мудрість
На століття вперед, на віки.
Як забути майбутню маму,
Що з дитям у собі полетіла
За всі далі, рожевий обрій,
На своїх білосніжних крилах?
Як не бачить постійно очі
Тих батьків, що свою дитину
Принесли лікарям обстріляну -
Для них біль буде вже невпинним.
Як втішати жінок українських
До яких кляті лапи торкались?
Як завжди пам'ятати тих,
Хто за волю життя віддали?
Ми тепер розумієм різницю
Знаєм ціну своєму народу
І давно вже мали рацію -
Цьому роду нема переводу.
Бо не може померти правда
І не може померти воля.
Більше зло оте прокляте
Панувати не буде ніколи.
Нам усім зараз дуже тяжко
Ми тримаємось з останніх сил
Та я дякую Богу, не руські ми -
Не копали мовчанням могил.
Авторська начитка
https://youtu.be/jlbWFRUx9cY
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2022
автор: Kлер Клер