Цей вірш писала не про свій народ,
А про чужий, що нині нас вбиває.
Заліз як дикий цап у наш город,
І більш паскудного народу ми не знаєм…
Не заслуговує, як чесно, на вірші,
І добрих слів для нього теж немає,
Він вірить, що історію вершИть,
Насправді - власноруч її вбиває.
У православній більшості своїй
Якому богу молиться народ цей?
Якщо на вбивства діточок малих
Попи «благословляють» його церкви.
А він же, сотворив собі царя,
Упевнений що так воно і треба,
Зростив так непомітно з упиря
Свого кумира і возніс до неба…
Народе вражий, спокою в душі
Ти не чекай, його ніяк не буде,
Живеш як в коконі, ніби сліпий,
Не бачиш як невинні гинуть люди…
А може бачити не хочеш ти, народ?
На все це очі тупо закриваєш,
То чим ти кращий від фашистських орд,
А ще «нацистами» чомусь нас називаєш!
У тебе якась каша в голові,
Не нападали ми ну ні на кого,
Ні мову нашу, ні вкраїнський світ
Ми не нав’язуєм ніде й ніколи.
Хтось каже, ніби місія якась
В сусіднього народу особлива,
Хіба що попелом весь світ лякать,
Загрожувати кінцем світу, миру…
Щось поганенька місія якась,
Ну ти поглянь, народ, на себе збоку,
Для світу став ніби сигнал «Атас!»,
Вернися до джерел, які від Бога.
Не дозволяй невинних убивать,
Не вір брехні, поглянь у очі правди,
Колись ніби вважався ти наш брат,
Чи зможеш ти колись їм дійсно стати?…
18.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2022
автор: Галя Костенко