Заплакала хмара, мала, синьоока.
Їй угорі там ще дужче болить.
Неба турбота немов не висока,
Та сльози печуть всемогутній граніт.
Ллються рікою на власну подобу
Темні, як нічка в оазі, дощі.
Нам, унизу, не збагнути вже горя,
Яке добровільно самі принесли.
Зви́сока інші лунають мотиви.
Час розставляє усе на місця.
Хмара, здається, навічно тужлива,
Лише й наливає неситі моря.
Дощі не спиняють своєї потуги,
Дощі не спиняють свого відкриття:
Ми зовсім маленькі для то́го, щоб слухать
І надто великі для щастя життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2022
автор: Сара Ґоллард