Стрекочут буквы, восходит полная луна бумаги –
мы заговорены речью, помечены.
Трудно сойти с границ её ворожбы.
Раз названные – кто где –
среди рек равнинных, горных, безводных –
всегда с камешком под языком, с песком между пальцами.
Воины рассвета идут, но не уходят:
красный, румяный, карминный, багряный, рыжий,
пурпурный, кармазинный, амарантовый, кровяной, калиновый.
С тетрадями, смешные, садились учиться у иволги,
а экзамен сдавали воронам. До сих пор ещё чувствуются в балке
их свободнорождённые цвета.
Но разве мы могли знать об этом?
(Перевод с украинского)
++++++++++++++++++++++++++++++++++
* * *
Сюркочуть літери, сходить повня паперу –
ми заговорені мовою, мічені.
Складно зійти із кордонів її замовлянь.
Раз названі – хто де –
серед річок рівнинних, гірських, безводних –
завжди з камінцем під язиком, із піском між пальцями.
Воїни світанку йдуть, але не минають:
червоний, рум'яний, кармінний, багряний, рудий,
пурпурний, кармазиновий, шкарлатний, кров'яний, калинний.
Із зошитами, смішні, приставали в науку до іволги,
а іспит складали крукам. Ще досі чути з балки їхні
вільнонароджені кольори.
Але хіба ми могли знати про це?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947907
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 16.05.2022
автор: Станислав Бельский