[i]« Ми їдемо, бо мусим.
Бо нас везуть. Нас видали свої....»[/i]
Л. Костенко
І
До себе ми не кликали біди,
але її хотіли біси вражі –
агенти віроломної орди.
Яка змія не повзає сюди,
криваві залишаючи сліди,
та шельму Бог усе одно покаже.
ІІ
Куратори «південної русі»:
свої повії і чужі рашисти,
паяци сатани у всій красі,
миряни і лукаві пацифісти –
одним єлеєм мазані усі,
і нинішні, і бувші пофігісти.
Ну, чим же русофіли не брати
на фоні озвірілої навали?
Їм а-я-яй у Раді показали,
за срібняками є куди іти –
працює каса в кулуарах зали.
Байдужість виправдовує себе –
їй не пасує жовто-голубе
і не потрібно німця, ляха, турка...
то нате! Обіймайте брата-урку!
О, як же я ненавиджу тебе –
і юду, й неотесаного чурку.
ІІІ
Тому і труни тешемо, таки,
і мусимо ховати окупанта,
бо ми у вірі, як і козаки,
брати азовські – вічні вояки...
радійте фарсеї і пілати,
що є кому за волю умирати,
та не щурам у владі завдяки...
...................................................
якщо Європа хоче помагати,
давайте їм гармати й літаки,
а євро є кому намалювати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947689
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2022
автор: I.Teрен