Ти, здається, десь надто гучно сміявся
Чи, ймовірно, невчасно заводив пісню.
Поки смерть намагалась вхопити тебе за зап'ястя,
Роздратована, що не подіяло зілля.
Чи, може, так майстерно ухилявся,
Що не могли поцілити ніяк її стрільці.
Опісля кошмарів у цей світ закоханим прокидався,
І були безсилі найкращі її бійці.
А ти, напевне, зовсім не помітив,
Як смерть, залюблена в ту пісню, відступила.
А може, ще трохи, і ти б таки повірив,
Що береже твої вірші поміж історій, які погасила.
Поете, а твої строфи і справді безсмертні.
Вона шукає себе між тих численних рядків.
Там чиїсь веснянки і вуста під колір черешні,
А смерть собі нашептала очі, які ти любив.
Твоїм пером підкорене її потойбіччя,
Ти знаходиш шлях по заплутаній нею стежці.
А ти б тільки бачив, як вона тебе боїться:
У смерті, здавалось, забилося смертне серце.
А ти колись, знаю, вплетеш у пісню
Ім'я тієї, що їй ті рядки байдужі.
Зіниці звузяться, постануть міфи,
А рими твої замовкнуть, мій друже.
І ти, завмерши, ту слухатимеш юнку,
Що кількома словами розтопче твій сміх.
А закохана смерть врешті-решт схопить за руку,
І в ту ж саму мить тебе втратить навік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947335
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2022
автор: Шафрановий степ