Вітер шарпає бите відро,
Те скрипить, бо припнуте на взводі.
Обіймає туман, (не ярмо),
Все це звично весняній погоді.
Крізь ранковий туман промінці
Теплим снопиком ллються на землю.
Золот-сірі висять ремінці,
Я душею до Господа внемлю.
Він Творець гармонійності в дні,
Що приходить на зміну із ночі.
Хор крилатих виводить пісні,
Сушить нехотя сльози жіночі.
Ловить погляд яскравість принад,
Білий вельон розквітлої вишні.
Старий клен теж брунькує парад,
Увібрався у кетяги пишні.
Ще зозуля кує у гайку,
Щоби доля людей не цуралась.
Щоб дитина, що спить в сповитку,
Різких звуків вже більш не лякалась.
Щоб в полях майорів урожай,
Понад ним жайвір вився у висі.
Щоби радістю повнився край,
Перемога і помисли чисті.
01.05.22
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2022
автор: Валентина Ланевич