Надбігав підвечірок до хати,
Спотикався, де свіжі рови.
Зачепивсь за одвірок розп’ятий,
Той відгомін лихої війни.
Перекошена в хаті божниця,
Лиш ікона висить на гвіздку.
Розтеклась по коморі пшениця
Через дірку від кулі в мішку.
Розкотилась картопля у льосі,
Слід осколків на стінах кругом.
Запах гарі вивітрювавсь й досі,
Мама й тато лежали пластом.
Краще б я мав лежати померлим,
Аніж бачити глум тих катів.
Ми з сестрою скалічені жертви,
Я не міг не дивитись, німів.
Думав я, що замовкнув назавжди,
Студеніла від болі душа.
Ворогам я бажав люто смерті,
У кулак враз стиснулась рука.
Будьте прокляті у поколіннях,
Параноїк з російським хамлом.
Як вбивати за рабським велінням,
Прикриваючись Божим псалмом?
Ми ж стаємо в поклін до землиці
І до Господа в вірі святій.
Там за волю черпаємо криці
Й за Вкраїну йдемо ми на бій.
27.04.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2022
автор: Валентина Ланевич