Зайшли в село під Сума́́ми,
російські солдати,
Вже голодні, драні, босі, шукали,
Де б його пожрати.
Тут із хати випливає,
Тихою ходою,
Старенькая бабуся,
З джерльною водою.
Та й каже до ''гостей'',
Хоч і не прошених:
''Ой, та ви ж схожі на дітей,
Правда вже підкошених''.
''Бабка ми ні панімаєм,
Чьо ти нам талдичіш,
Ми, здєсь тібя визваляєм
Слєпая, нівідіш?"
''Ой, так від кого ж визволяти?
Хіба що від вати..
Ой, хлопці, усе добре,
Ви проходьте, за стола сідати.
Я водички вам набрала,
Супу наварила,
Вареників із вишнями,
Зрання наліпила.
Залізяки із плечей,
Кидайте на дво́рі,
Їх тут ніхто не вкраде,
Вважайте ви вдома."
Ох, зраділи москалики,
Зброю покидали,
Пішли в хату їсти й пити,
Горілочку з салом.
''Сматрі, Ваня, как нас любят,
Нє любят - баяцца.
Паказалі сваю мощь,
Ані ґатови сдатцца.
Ну что таваріщі, наєлісь?
Пара дальше ваєвать,
Нада ж етіх бандеровцев,
Бистрєй пабєждать.
А то у нас парадка пиліцца,
В баґажнікє танка,
Забєрьом тут пальяньїццу
І аґурцов банку.''
Тільки встали із-за столу
Ду́рні твердолобі,
Всі попадали до долу
Кажуть, що їм не посо́бі.
Хитра бабця усміхнулась
Й тихенько сказала:
''Дуже дивно. Як так сталось?
Що отрута для щурів, а в їжу попала.''
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2022
автор: Лелітка