Вже розумію.... крик душі...
Коли все тіло вже в вогні....
Коли всім страшно.... вдень.... вночі.
Крик "За волю!"
Кричить народ "Усі до бою!"
Дайте і нам новітню зброю.
Тут всі вже пишуть ці вірші.
Старі, дорослі та малі.
Вже всі слова не добирають,
За кораблем їх посилають.
Цей мат говорять в світі всі
Малі й старі.
Так це ми мусимо зробити,
Орду цю знову зупити.
Так ми віками зупиняли.
І в мирі жили й воювали...
За королів і за царів.
З султаном також говорили...
Не за столом, а за порогом.
І він забув до нас дорогу!
Славні часи, відважні хлопці...
Їх гетьмани тоді предали,
Наших красунь було їм мало.
Лиш одиниці за народ.
До влади рвався всякий зброд.
Все памятають козаки,
Героїв слава - на віки!
До чого я в наш час веду
Та віршик цей чому пишу ?
В наш час народ наш відродився,
В нас новий дух вже проявився.
Та слід нам всім одне лиш знати,
Що мало просто воювати
І ворога вогнем лякати.
Границю нам не перейти!!!
Воюйте в себе козаки !
Війна без смислу, самогубство...
Так за своє, за рід, за дім.
Що ж буде далі з цим усім?
Герої гинуть, кращі з нас.
Чекає потім що всіх нас?
Гаранти миру хто були ?
Вони усіх нас не здали ?
Вони засуджують рашистів,
Як всі, чи так як всі живуть?
Вони воюють, захищають ?
Їх діти теж всі на війні ?
В перших рядах, тримають стяг ?
Це все не можна зупинити?
Це все ж могли не допустити.
Свою ми мали, власну зброю,
Заводи наші - кращі в світі,
Те, що прийшло і прилетіло,
Що по воді на нас пливе,
То ж в основному наше все.
На наших верфях кораблі
Робили наші трударі,
Метуларгійні ж всі заводи
Всім нам принесли цюю шкоду
Нас всіх продали ж ворогам
Флот віддали, зброю продали,
Склади горіли, запас взривали,
Що наробили від нас сховали
Ядерну зброю самі їм здали
Чому ми Крим не захистили ?
Чому цей Мінськ був за дверми,
Тепер за все ж страдаєм ми.
Була в нас зброя, яка лякала.
Та, що на відстані вдивала,
Лиш перейшов лише границю
Від тебе іскра лиш лишиться.
Було ж усе і ще зосталось,
Героїв менше лиш осталось
Нові героями стають,
Війна народжує героїв,
Тих вічних, справжніх,
Кращих з нас, що захищають усіх нас.
Чомусь вони не президенти
Їх діти в раді не сидять
Чомусь в країні, що годує і ту ж Росію і Європу
Народ не цінять, обкрадають
І всі ж прекрасно все це знають
Чия земля ?
Чиї тут статки ?
Кому ж платить за них податки?
Які платіжки ? Йде війна.
Комусь це горе, злидні, біль,
А хтось же гріє руки,
Ціни взгвінтили, всіх обікрали
Що не зійшлось , все те списали.
Землю народу, доход на всіх,
Не по на родженню всі статки.
Ми рівними в цей світ приходим,
При цій же владі з ума сходим.
Оці царьки ідуть війною.
А хто вони ?
Роздінь та подивись.
Не треба Путіна судити,
Не треба його мордувати,
Не слід у нього і стріляти.
Його на місяць, як всіх нас.
У наші сховища, в той холод,
В ту темноту, без туалету,
Дайте йому оту катлету,
Що він в штани свої наклав,
Щоб що зробив, те і зіжрав,
Що заробив - те щоб і мав.
Йому серени в день й вночі,
Включіть оцей славянки марш,
А через місяць може фарш,
А може справжнєє лице
Весь світ подивиться на це.
А то знайомі німці кажуть
Путін то цар,
Його сподобав,
Радію каже, спокійніш
У вас війна, для вас вже виходу нема.
Одне скажу вас одиниці є інші німці та французи,
І братні люди наші всюди
І в Польші і в Литві і скрізь
Є люди, а не фріци
Хто це почав, самі це жріте,
Та божевілля слід спинити.
Всім світом "Ні війні кричати "
А паліїв на Колиму, в підвал,
Хто ж хоче ще війну -
Того земля вже хай прийме.
Давно пора всім в мирі жити.
Може достатньо вже ділити?
Пора цю власність відмінити.
Пора ці гроші скасувати,
Що заробили - те і мати.
Не по народженню, за працю.
Пора границі відмінити.
Всім світом просто в мирі жити.
Так, всі ми жителі - Землі.
Ми всі летим на кораблі.
Швидкість польоту дивовижна.
Ми всі не вічні, гості тут.
Душі сіяють, коли в мирі,
Коли в любові ми живемо.
Коли не має влади й грошей,
Коли твоє лиш на життя.
Не банки, не проценти, не кредити.
Як же Путінам там жити ?
А їм й не місце на Землі.
Хіба не правда ?
Чому б ні ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945344
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2022
автор: oreol