Дивилась мати на синочка,
Щоб назавжди запам'ятать.
І одягнули не в сорочку,
А у воєнний камуфляж.
Той крик душі і плач матусі,
Були у спокої вітри.
Схиляли голови всі друзі,
Чим їй тепер допомогти?
В ту мить не бачила нікого,
Лиш у труні своє дитя.
Ні кривди на убивцю злого,
Не допоможуть злі слова.
Розбите серце без надії,
Перед очима чорна тьма.
Проте, якими були мрії?
Тихо скотилася сльоза.
Царство небесне, сину любий,
Заради нас поклав життя.
Хай вічна пам'ять тобі буде,
А у твоїх синів- весна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943236
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2022
автор: Валентина Ярошенко