Якби ж то міг солдат із Трептов-парку
відкрити правду: має гріх тяжкий ?
Хай би без поспіху скрутив цигарку
й, поміркувавши, оповів-таки,
як з дому гнав німецького фашиста,
як виливав на нього жовч і гнів.
Була притому совість його чиста,
бо людську гідність втратити не смів.
Звільняв він окуповані країни,
не раз дитячі рятував життя,
беріг чужі святині від руїни,
та не утратив дару співчуття…
і вірилось. В добро хотілось вірить,
у створений мистецтвом ідеал.
Та похитнулась відтепер довіра,
бо сьогодення—світ кривих дзеркал.
Над дедоваєватєльской расієй
немовби чорний ангел пролетів,
зерно брехні й нелюдськості посіяв,
й земля солдата зрощує катів.
Доспіли, бач, які: дітоубивці,
адепти фюрера, сусідів встид.
Прийшли в війні з цивільними сміливці
вчиняти в Україні геноцид.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2022
автор: Valentyna_S