Вставай, козаче! В дім прийшла біда!
Не вийде пересидіть лихоліття:
В твої ворота грюкає Орда,
Неначе, знов - тринадцяте століття.
Вставай, козаче! Миршавий Батий
На Русь узявся знову меч точити.
Хто захистить її, якщо - не ти?
Хто, як не син, повинен матір захистити?
Вставай, козаче! Зорана межа -
Такий дрібний і непотрібний клопіт,
Коли в полях гуде мишва чужа,
Коли пшеницю топче "скрєпний" чобіт.
Вставай, козаче! Зброю підніми!
Не Сонце нині устає зі Сходу -
Повзуть полки рашистської чуми,
Щоб відібрати силу і свободу.
Вставай, козаче! Вчули кров вони.
Прийшла пора нам долю вибирати:
Рабами пасти їхні табуни,
Чи ниву власну вільними орати.
Вставай на герць! Зійшлися два світи,
Ідуть війська нового Муравйова.
Тобі вирішувать, хто має полягти,
Чи - ми, чи - діти, біля Крутів, знову.
Вставаймо, браття! Вітер дим несе.
В броню серця з'єднаємо гарячі.
Вставай, хто волю цінить над усе!
Вітчизна - у біді! Вставай, козаче!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2022
автор: Пан Коцький