Два друга на шляху ведмедицю зустріли.
Молодший на платан шугнув щосили,
а старшому одному вже не сила дертись,
отож прикинувся він мертвим.
Чи в настрої, чи сита, чи то ведмежата
повиростали і не треба захищати –
ведмедиця обнюхала старого
і до узлісся подалася з богом.
Того на дереві, з платану наче змило:
– «На вухо що тобі казало те бурмило?»
– «Щоб друзям та рідні́
не бути у печалі,
порадила мені
не йти з тобою далі!»
Мораль: щоб не гадати на воді,
чи вірний друг, пізнаєш у біді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2022
автор: Анатолій Костенюк