Я мовою праотчою про мову говорю
Про долю сокровенну неньки -України.
Понад усе люблю її… І вкотре повторю:
-Без мови - нації нема, нема країни.
Я мовою праотчою звертаюся до вас:
-Не погубіть і не калічте роду мову!
Доносили нам правду нею Леся і Тарас…
Забудемо - розвіємось, немов полова.
Я мовою праотчою Всевишньому молюсь,
Аби не зник цей скарб від роду і до роду.
Сильніший зброї він... І я таки не помилюсь,
Скажу: - Лиш з мовою є воля у народу.
Я мовою вкраїнською до ворога звернусь,
Вплету в слова свої волошки сині й жито.
Як в оберіг у вишиванку гордо одягнусь,
І мовлю їм: «Вам не зламати нас, не вбити!»
Не вирвати коріння, що тримається землі,
Не відібрати мову, що у кров всмокталась…
Якій кували голос славні прадіди - майстри
І з благодаттю в силу і чарівність вбралась.
Живе віками міць таємна в ніжнім слові тім,
І дух правічний, соловейком в світі лине…
Від нас залежить: процвітать, чи бути в забутті
Народу й мові… Доля за́вжди в них - єдина.
Праотчим словом знову я звертаюся до вас:
- Ми - українці!... В серця вселяймо віру й мову!
Ніхто й ніколи не зламає і не знищить нас,
Як єдністю ми додамо нової силу слову!
21.02.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2022
автор: Любов Таборовець