І знов мені не весело,
і серденько болить...
Життя мого перевесло
вже до кінця біжить...
Я найчастіше згадую,-
дитинство чарівне...
Було воно, пригадую,
хоч бідне, не сумне...
І брат мій і матусенька,
й молодша ще сестра...
І милая бабусенька,
й калина і верба...
І берег біля річеньки,
і чиста в ній вода...
І вишенька, як свічечка,
і скошена трава...
Город великий сповнений
надії і добра...
Сусід старий насуплений,
і вуса, й борода...
За річкою ліс* з травами,
там паслась череда...
І сповнена забавами
гуляла дітвора...
В річці ловили рибу ми,-
і щуки, й карасі...
Їх смажили й варили ми,
й щасливі були всі...
Усе з часом змінилося,
коли ми підросли...
Вже щуки не ловилися,
подоросліли ми...
Роз"їхались, розбіглися
долі свої шукать...
У пам"яті лишилася
дитинства благодать...
Той час вже не повернеться,
не вернуться літа...
Спогади не завершаться,
допоки я жива...
"Ліс" - так називали ділянку десь у 2, чи й 3 гектари,
на якій колись у давнину був ліс, а за мого дитинства ділянка
покрита травою, на якій випасали люди своїх корівок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2022
автор: геометрія